Відомий своїми ініціативами з різних питань життя Ужгорода та краю Павло Чучка останнім часом нагадав про себе, закликаючи мешканців міста серйозно поставитися до свого вибору 25 жовтня. Як бачить подальший розвиток міста один з найвідоміших ужгородців, УжСіті з’ясувала в інтерв’ю з паном Чучкою.

– Чучка Павло, хто Ви?
— Корчмар, науковець, сатирик, русин, українець, громадський діяч, внук цуґсфюрера, президент Бараниської сільради, вуйко співачки Йолки, організатор народного руху в Закарпатті?
— Додам: я християнин, син найвідомішого закарпатського мовознавця професора Чучки і учасник всіх виборів в Ужгороді з 1990 року.
Запитуйте поступово.
— Добре. Тоді, що для Вас корчма «Деца у нотаря»? Звідки така ідея?
— Цей проект має 26 років. Етнографічний ресторан, в якому живе дух Закарпаття. Це живий музей, на відміну від двох неживих на Замковій горі.
— Ви русин, виходить?
— Так, я 100% русин: мама Ґабовда з Великих Лучок, а тато Чучка з Баранинець.
— Це щось нове. Ви ж були українцем!?
— Точно. Я регіональний українець, а скорочено — русин. Всі закарпатські греко-католики є русинами, Якщо вони не мадяри. Це видно із австро-угорських переписів населення і чехословацьких також.
— Вас вважають несерйозним фіґлярем.
— Помиляються. Я дуже серйозний фіґляр. Я сатирик. Маю третю премію на всеукраїнському конкурсі сатири та гумору від жюрі у складі: Лесь Подерв’янський, Сергій Набока, Олександр Кривенко, Мирослав Попович і Наталія Дигачова (2002 року). І, головне, маю на це документ. Ліпші за мене тільки Тетяна Коробова та Сергій Рахманін.
— Можете зацитувати з тої збірки?
— Будь ласка, сатира на першу земельну і фермерську реформу.
ПОСІВНА 2000.
ГОЛИЙ НАРОД СХОПИВ ЛОПАТИ —
КОЖЕН ОДЕРЖАВ ГОЛИЙ ПАЙ
І РУШИВ ФЕРМЕР В ПОЛЕ СРАТИ
З НАДІЄЮ НА УРОЖАЙ.
— Це про нинішню земельну реформу?
— Це про всі антинародні, антиукраїнські реформи і земельні в тому числі.
— А ви злий, я бачу.
— А, кажете, несерйозний фіґляр.
— Хто для Вас є незаперечним авторитетом, вчителем?
— Мій батько професор Чучка, В’ячеслав Чорновіл, академік Василь Німчук, Іван Свереняк.
— Ви на них рівняєтеся?
— Я ними користуюся щоразу, коли шукаю відповіді на моральні, наукові і, навіть, економічні питання.
— А з живих хто?
— Андріїв, Ратушняк, Погорєлов…
— Не розумію. Вони для Вас авторитети?
— Це антиподи. Немає пекла без раю. А ці троє позначають, де проходить межа.
— Чую, Ви ділите Ужгородців…
— Так, на ужгородців і на ужУродців.
— ?????
— Перші живуть для Ужгорода, дбають про себе і про місто. Другі живуть за рахунок Ужгорода і вносять посильний вклад у міську каналізацію… Кожна рада в Україні складається із таких двох партій. Наприклад, у Львові є львів’яни і є львівці. Так повсюди. І від мера міста залежить: З КИМ МЕР, ТАКА Й БІЛЬШІСТЬ.
— Наближаються вибори. Ваше обличчя з’явилося на білбордах. Що це означає?
— Закликаю ужгородців бодай раз за тридцять років обрати людей з високою громадянською відповідальністю. І припинити обирати патологічних порушників двох Божих заповідей — 7-ї та 10-ї.
— Ужгородці пригадують, як у вересні 2002 році на виборах мера Ви мобілізували все місто на перемогу. Тоді шанси Вашого суперника Погорєлова були менші, ніж у Червоної Шапочки проти Вовка. Чому ж тоді переміг Погорєлов, а не Чучка?
— Був підкуп і адмінпресінґ на всіх бюджетників, студентів, членів виборчих комісій. За Погорєлова об’єдналися губернатор Москаль з ректором Сливкою і ректором Ващуком. А керував ними Нестор Шуфрич — смотрящий за виборами від правлячої партії СДПУ(о). Ніхто не боявся фальсифікувати, бо це заохочувалося, це оплачувалося.
— Які висновки з тих виборів Ви зробили?
— В Ужгороді вибори завжди мають спотворений результат через підкуп виборців. Соціологія прогнозує одну картину, а протоколи з дільниць дають іншу. Масовий підкуп розпочав ще Ратушняк. Нині в ужгородців падає інтерес до РЕЗУЛЬТАТІВ виборів, а інтерес до ПРОЦЕСУ виборів зростає: «Скільки будуть платити за голос? Котра партія дає найбільше?»
— Ви не вірите в чесні вибори і все одно берете в них участь? Дивно якось із Вашим досвідом.
— Беру, бо бачу шанс Ужгорода стати першим обласним центром без підкупу.
Для цього роздачу грошей повинна присікти влада згори. Знизу боротися безнадійно.
— Людей цікавить, до чого Ваш заклик: «Боже, спаси Ужгород!?»
— Повний заклик такий: Боже, спаси Ужгород від ужУродців!
— У Вас якась незрозуміла роль у цих виборах.
— Пригадайте слова Котляревського в «Енеїді»:
Де діло общеє в упадку
Забудь отця, забудь і матку,
Спіши громаду виручать.
Це мій випадок. Маю на меті привести в міську раду десяток ужгородців, і контролювати нового мера, щоб не скурвився. Думаю, достойне заняття для корчмаря обласного центру?
— А що то за Баранинська історія у 2006-2010 роках?
— Зробив із приміського села сільське містечко. Звучить задиристо і без перебільшення. Все записано в пам‘яті баранинських односельчан.
— Ви були сільським головою і воювали з губернатором О.Ледидою за що?
— Ледида — за владарювання в сільраді, а я — за самоврядування.
— Хто переміг?
— Перемогла дурість. Замість об‘єднати зусилля двох адміністрацій — сільської та обласної і зробити чудо, я заробив собі рік умовної судимості, діабет, арешт майна і понад триста судових засідань з різних приводів у судах усіх рівнів.
— Зате який маєте досвід?!
— Так, я єдиний в Україні, хто відкликав дев‘ятьох живих депутатів, серед яких і брат губернатора Віктор Ледида. Причина? Блокували життя громади: 28 разів не приходили на сесії. Їх підтримували прокуратура, міліція, бандити на вулиці і в суді. Якби не люди, не баранинський майдан, якби не близькість обласного центру із підтримкою благородних ужгородців, бидло би торжествувало. Зрештою, воно й так після мене взяло реванш.
— Ви це десь описали?
— І згадувати не хочу — настільки важко було плисти проти течії, причому в сірчаній кислоті.
— Але ж люди вірять, що колись має настати порядок у всьому, не все так буде.
— Люди вірять, що відро на голові служить захисним екраном від інопланетних сканерів, які зчитують думки.
Люди вірять брехунам, злодіям, аферистам і щоразу обирають їх собі в начальники, хоч знають всю їхню гнилість, цинізм, примітивність. А мали би вірити книжці, де написано: І по вчинках його, а не по словах його ви розпізнаєте чорта!
— Це цитата з Біблії?
— Із святого письма. А ось сучасна цитата: «Не боятися, не брехати, не красти».
— А цей вислів, мабуть, Зеленського?
— На жаль, ні. Це життєве кредо президента Масарика — організатора чехословацької чудо-держави в центрі Європи. «В центрі» означає в Закарпатті.
— Ви вірити в Бога?
— Так.
— Вірите, а до церкви не ходите?
— Не ходжу до церкви часто, щоб не втратити віру. Віра мені допомагає не здаватися на милість шахраїв і пройдисвітів, яких серед зневіреного народу розплодилося, як мошкари над дріжджовою закваскою.
— По Вашому виходить: На Бога надійся, а сам наступай?
— Точно.
— А це чия цитата?
— Народна мудрість, досвід успішних людей.
— Останнє питання про покійного професора Чучку. Що саме з його наукового доробку Вам, як мовознавцю, видається понадчасовим здобутком?
— Три речі. Кожному закарпатському прізвищу (до 1945 року) батько дав історичну прописку найдавнішої його прив‘язки до місця і в часі. Це історико-етимологічний словник «Прізвища закарпатських українців» (2005).
Друге: батько зібрав понад 2000 автентичних (нечужих, некнижних) українських імен і встановив, що таких у нас збереглося 4-5 %. Це наші язичницькі дохристиянські імена. До прикладу в хорватів, сербів — їх понад 70%, а в германців, англосаксів — 30-35%. Денаціоналізація в українців має глибинні корені та катастрофічні наслідки. Цей словник називається «Слов‘янські особові імена українців» (2011).
— А третє?
— Він зробив мене.
— Ви жартуєте?!
— Можу показати паспорт.
— Дякую. Я Вам вірю.

Також по темі

В школі № 6 винесли бюлетень.

  Схоже активізувалася технологія “Карусель”. На місці працює