Схема з компенсаціями за пільговий проїзд стала однією з найприбутковіших для мера: якщо в 2015 р., до приходу Андріїва до влади, виділялось 2 мільйони, то на 2021 рік — вже 32 мільйони.
32 мільйони компенсації в родинний бюджет Андріїва, коли Івано-Франківськ виділив 1 мільйон 100 тисяч грн, а майже мільйонне місто Львів — 15 мільйонів на пільговий проїзд міськими автобусами.
З приходом Богдана Євстафійовича до влади, ці компенсації зросли з 2 мільйонів до 32 мільйонів гривень, тобто у свій бізнес з бюджету міста.
Нещодавно Ужгородська міська рада прийняла Програму фінансування компенсацій за пільговий проїзд міськими автобусними маршрутами на 2021 рік. Згідно цього документу, перевізникам передбачено виплатити 32 млн. грн. Зважаючи на те, що більшість міських маршрутів тим чи іншим чином належать родині міського голови Богдана Андріїва через АТП 12107, левова частка компенсації має осісти у родинному бізнесі мера.
До приходу до влади в Ужгороді Богдана Андріїва у 2015 році сума компенсацій міським перевізникам становила не більше 2 мільйонів гривень. А вже у 2017 році компенсація виросла до рекордних на той час 22 мільйонів 700 тисяч гривень. Та, виявляється, нові рекорди були ще попереду, адже упродовж двох останніх років сума компенсацій склала 32 мільйони гривень бюджетних коштів…
Паралельно ж почала розростатися і мережа маршрутів, які обслуговує родинне АТП. Для порівняння, продовж 2010-2015 років ПАТ «Ужгородське АТП 12107», що належить родині мера, обслуговувало лише 4 маршрути: №1, №10, №14 та №21. А вже через рік після приходу до керма міста Богдана Євстафійовича, в Ужгороді пройшла невелика маршрутна революція, в результаті якої з 18 перевізників залишилося лише чотири. Тоді з 25 діючих маршрутів 9 отримала фірма родини міського голови. І вже після того, як розширений маршрутний бізнес запрацював, Богдан Андріїв став лобіювати виділення згаданих мільйонних компенсацій.
З перевірених джерел нам стало відомо, що всім учасникам ринку перевезень без «домовленостей» з мером отримати ці компенсації не так уже й легко. Відтак місто, виділяючи десятки мільйонів гривень, за фактом, має перед перевізниками мільйонні борги за ці ж компенсації.
Що ж до практики компенсацій автоперевізникам в Україні, то у багатьох обласних центрах вона взагалі відсутня, а там де є, суми значно менші за ужгородські, хоча маршрути за протяжністю значно довші. Наприклад, у сусідньому Івано-Франківську така компенсація минулого року склала всього 1 мільйон 100 тисяч грн. на всіх учасників ринку перевезень. Для порівняння, в Ужгороді у 2017 році лише підприємство родини Богдана Андріїва отримало понад 9 мільйонів компенсації.
Вартість проїзду в Ужгородському транспорті — теж одна з найбільших в Україні. Хоча, знову ж таки, маршрути в обласному центрі Закарпаття значно коротші, аніж у інших обласних центрах. Та й якість перевезень від зростання ціни аж ніяк не покращилася. Згадаймо, що до приходу Богдана Андріїва на посаду міського голови Ужгорода, проїзд довго складав 4 грн. Хоча перевізники, звісно, неодноразово намагалися підняти ціну, але вибір робився на користь ужгородців.
У березні ж 2018 року на засіданні виконавчого комітету Ужгородської міської ради було прийнято рішення «Про тарифи на міські пасажирські перевезення», згідно з яким вартість проїзду збільшилася з 4 до 5 гривень. А минулого року ціна виросла ще на 2 гривні. Паралельно у місті було скасоване безкоштовне перевезення школярів. Натомість діти стали платити пільгову вартість квитка. Хоча місто з бюджетом у понад мільярд гривень могло собі дозволити залишити проїзд безкоштовним. Але тоді б ці кошти просто не потрапили у родинну скарбницю міського голови. За підрахунками самого Богдана Андріїва, які він озвучував у своєму середовищі, через пільговиків його родинний маршрутний бізнес раніше недоотримував близько мільйона доларів у рік.

Також по темі

Мер Андріїв через 5 місяців після виборів передумав повертати приміщення, викрадене у ОСББ, як обіцяв перед виборами.

Міська влада в собі Управляючої міським майном, Тетяни